1886. Вступає до Ічнянської п'ятирічної школи. Стає кращим учнем, здобуває право залишитися при школі на два роки стипендіатом для підготовки у вчительську семінарію. Займається самоосвітою.
1895. Вступає до Коростишівської вчительської семінарії, де вчиться протягом трьох років. Продовжує займатися самоосвітою, проймається волелюбними ідеями, пише перші літературні твори.
1898. Іде вчителювати в с Потоки на Канівщині. Виявляє педагогічний талант і любов до дітей. Відкриває вечірні класи для дорослих. Вореться за навчання рідною мовою. Через це потрапляє до числа «неблагонадійних».
1900. Пцше поему про долю селян-переселенців «Розбита бандура». Веде щоденник.
1902—1903. Переводять до Богуславської школи на Київщині, але через незгоди з місцевим начальством не працює й року. Бере участь у підпільному гуртку, виявляє пропагандистські здібності: цікавиться фольклором, захоплюється . творчістю Шевченка та Марка Вовчка, світовою класикою.
1904. Вступає до Глухівського вчительського інституту. Включається в політичну боротьбу напередодні першої російської революції, організовує страйк.
1905. Вітає революцію. Провчившись в інституті півтора року, залишає навчання, тому що цей заклад не задовольняє його, не сприяє літературній праці. Працює в школі на Полтавщині, потім переїжджає на Донбас, «до живого й шумного шахтарського життя».
1906. Безпідставно був арештований разом із двома іншими вчителями. Півтора року проводить у Бахмутській тюрмі.
1907. Пише новели «Спасенник» та «Пацанок» на основі тюремних вражень.
1908. Виходить на волю. Хворий на тиф, виснажений письменник повертається в Ічню до старенької матері. Вчителювати Степану Васильченку було категорично заборонено, і він цілком віддається літературі, а на прожиття заробляє приватними уроками.
1910. Працює журналістом у Києві (в ліберально-буржуазній газеті «Рада»). Пише оповідання «Роман», «Циганка», новелу « На чужину ».
1911. Вийшла збірка «Ескізи», куди увійшли оповідання «Мужицька арифметика» та «Роман» і «У панів».
1912. Створює новели «Дощ», «Дома».
1914. Мобілізація на фронт. Перебуває на передових позиціях, командує саперною ротою. Пише п'єсу «Не співайте, півні, не вменшайте ночі», оповідання «Отруйна квітка», «На золотому лоні», «Під святий гомін», «Русин», «Чорні маки», «Окопний щоденник», де показує жахи імперіалістичної бойні. Ці твори входять у збірку «Оповідання».
1917. Хворого С. Васильченка відправляють у Святошинський санаторій, потім демобілізують.
1920 (за іншими даними — 1922). Подорожує з хоровою капелою «Думка» по Лівобережній Україні, спостерігає за життям.
1921. Повертається до педагогічної діяльності, працює у Києві завідуючим дитячим будинком.
1921—1928 (за іншими відомостями —1922—1926). Учитель української мови і літератури Київської школи № 61 імені І. Франка. Керує драмгуртком, очолює шкільну літературну студію. Водночас займається літературною діяльністю.
1923. Написана новела «Мати» (пізніше дає твору іншу назву—«Чайка»).
1924. Створені повість «Талант», оповідання «З самого початку », « Записки вчителя ».
1925—1928. Пише оповідання «Авіаційний гурток», «Червоний вечір», «Олив'янийперстень», новелу «Лісовановела», «Літературно-критичні записи».
1929. Вийшла з друку повість «В бур'янах».
1березня 1929. У Києві широко відзначено п'ятидесятиліття новеліста. Але загострюється хвороба, письменник змушений покинути роботу.
2 серпня 1932. Степан Васильченко помирає. Похований у Києві на Байковому кладовищі.
Січень 1979. За рішенням ЮНЕСКО 100-річний ювілей Степана Васильченка відзначала вся прогресивна громадськість світу.
Немає коментарів:
Дописати коментар