- Головна сторінка
- БЕЗПЕЧНИЙ ІНТЕРНЕТ
- ПІДРУЧНИКИ. TANKÖNYVЕК
- ВЧИТИСЯ - ГРАЮЧИ
- ВИПУСКНИКАМ
- ВЧИТЕЛЯМ/TANÁROKNAK
- БАТЬКАМ/SZÜLŐKNEK
- КОЛЕГАМ
- УЧНІВСЬКІ ПРОЕКТИ
- ОНЛАЙН-ЧИТАННЯ
- ОБЕРЕЖНО! Небезпечно цікаві книжки./Figyelem! Veszèlyesen èrdekes könyvek.
- Дивимося і читаємо
- АВТОРСЬКЕ ПРАВО SZerzői jog
- Бібліотек@ - територія інтерактивної взаємодії
- Виноградівська ЗОШ І-ІІІст №3 ім. Жігмонда Перені
- Українська мова онлайн
- Творчий розвиток та самоосвіта
- BOOK-локація
- Каталог веб-ресурсів шкільних бібліотек
середа, 30 листопада 2022 р.
Шкільна бібліотека і екопросвіта
субота, 26 листопада 2022 р.
Оповідання про Голодомор
Плакали ноги. Найкращі роки – молоді. Вони й на спомини – найприємніші. Але бабі Ярині от не хочеться згадувати їх ані разу. Проте без її бажання приходять вони у старечу пам’ять. Особливо як виб’ється зі сну. Гонить їх, ті роки, баба Ярина, наче мару. І все життя дивується, як могла доля помилувати її і дарувати життя в тому пеклі. Ай набідувалася! А нащо стільки жити? Розділила б вона з охотою свої вісім із гаком десятків та всім покійним рідненьким. Раділа тілько, що дожила, коли здох Йосько. О-о-о! Пережила таки рябого ката!
А пізніше:
– Хоцу… мелти… Хоцу… мелти…
Батько… Як був охляв! Досі бачить його згаслі очі, ями на лицях і кволу, як у столітнього дідка, ходу. А було ж йому лиш сорок сім. Таким і лишився в пам’яті… Ой думи, гетьте! Серце рветься!
– Я теж була геть ослабла. А зосталася вже найстаршою. Якось відчуняла. А сестра жила в сусідньому селі, то там дерли останнє. Лишали тілько те, що в тобі. І на тобі: ганчір’я. П’ятерочко діточок поховала. Поховала? Закопала! Поховань тоді не було. Хіба так ховають? На метр, як не менше, викопала землі. Поклала майже голими: одежину лишала живим. А Володик і Гапочка навесні вмерли, то лопушками личка накрила. За ними і плакати нікому було. П’ятеро за півроку. Так і звікувала сама. Ай тужила, бідна, за янголятками…
Молода пам’ять – не стара: все тримає. Та й хіба таке забудеш?.. Сестра Ганна пішла в землю ще тридцять другого, за нею і четверо її пискляток. Чоловік не пережив зими тридцять третього. Могилень – на січень так казали – доконав родину. У Долиняків теж усі хатні вимерли. До весни не дожило півкутка! А до зелених колосків дотягнули одиниці. Хрестики із двох патичків – обіч хат. Он Мотря позавчора представилась. Ми – ровесниці. І діток старших породили в один рік… Померла. Так тепер кажуть. А тоді про наших бідних дітей голова артілі казав: виздихали. Ще довго тим страшним словом і люди заміняли нормальне. Не зникло воно дотепер, те слово. Мерли мовчки, як худоба. І закопували мовчки. То язик дурний і собі повертається казати так…
– Хто тепер, дитино, повірить, що таке було… Он Мотрі… покійної… г’онука малою казала: вам добре було, бо ніхто не змушував їсти…
Бабуня Ярина знову поринає у спогади.
– Якось ішли ми по хопту на якість розхристанці (такі млинці). А їхала гарба, й за нею волочилась мертва дівоча коса і звисали спухлі ноги. З них на землю скрапувала сукровиця. Ми йшли ззаду і обходили ті мокрі місця. Казали: “Не ставай, це ноги плакали”… Кістлява лапа голоду задушила і маленьку годувальницю-корівку, так і не дочекалася паші. На соломі з покрівлі довго не протягнеш. “Тепер нам капутень без Манюньої”, – бідкалися мама, поки не злягли…
Про все не розкажеш. А про біль… Хіба є такі слова, щоб передали, як болить, що навіть знаку ніякого нема над рідненькими. Ні хреста, ні дерева, ні каменя. Зате той камінь – у неї на серці, давить на нього, душить душу цілий вік. Нема святих могилок, яким хочеться вклонитися. Два брати, які пережили голодівку, хоч на пам’ятнику живуть. Світяться буквами їхні імена в центрі села, наче очима дивляться хлопці-захисники на світ. А де покояться померлі голодною смертю? Наче у прірву, кинули в землю. Як і не було. Тільки біль залишився. І пам’ять. А як не стане й тих, хто ще пам’ятає?… Що тоді? Історія ж може нагадати…
– Бабуню, люди тоді знали, що голод був не від неврожаю?
– Хто думав, той знав. Недорід можна пережити, він не раз був. Недорід – од Бога, а голод… Голод – од людей.
(© Любов СЕРДУНИЧ, зб-ка “Барва смерті – 33-ій”. – 2004).
Екопросвіта і шкільна бібліотека
25 листопада мала за честь бути представником від Виноградівської ЗОШ І-ІІІст. №3 ім Жигмонда Перені на «Презентації результатів методичних екоосвітніх напрацювань у співпраці NABU-IRCEF» в м. Ужгород. Інститут еколого-релігійних студій провід захід 25 листопада в рамках проєкту «Церква та НУО задля екоосвіти національних та вразливих меншин».
четвер, 17 листопада 2022 р.
Андрій Самійлович Малишко (1912-1970), 110 років від дня народження українського поета
вівторок, 15 листопада 2022 р.
Астрід Ліндгрен. 6 клас
середа, 9 листопада 2022 р.
День української писемності та мови : 9 листопада. Віртуальний екскурс
Богдан Лепкий
Цього дня 151 рок тому народився поет, письменник і художник Богдан Лепкий. Більшу частину свого життя він прожив у Польщі, Австрії та Німеччині, але й там викладав українську мову та літературу, видавав українські книги, писав українською мовою вірші та прозу.
Богдан Лепкий народився 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькому поблизу села Крегульця на Західному Поділлі. Він навчався в гімназії у Бережанах, у Віденській Академії мистецтв та у Віденському і Львівському університетах, викладав у Бережанській і Краківській гімназіях та в Яґеллонському університеті у Кракові.
Під час І світової війни Лепкий учителював у таборах для українських військовополонених у Фрайштадті, Раштадті та Вецлярі в Австрії, а після її завершення працював у видавництві «Українське слово» у Берліні. Від 1925 року Лепкий постійно мешкав у Кракові. Він став професором Яґеллонського університету і викладав там українську літературу, згодом був обраний до польського Сенату.
Свої оповідання та вірші Лепкий почав публікувати 23 років.
«Чи може що кращого бути Над небо, задивлене в море? Мов велетні два проти себе, Котрий з них котрого поборе?».
Поет написав і видав 14 збірок віршів і 13 збірок оповідань, 7 повістей і 4 книги спогадів. Він перекладав українською мовою твори Гейне, Шеллі, та Марії Конопницької, польською мовою – новели Коцюбинського та вірші Шевченка, Франка, Тичини і Рильського. А «Слово о полку Ігоревім» Лепкий переклав і українською, і польською мовами. Він ілюстрував книги, писав портрети і пейзажі.
Богдан Лепкий помер у Кракові 21 липня 1941 року.
«Хоч кряче гайворон Й гукає Див – Не висох Сян і Дон, Пливе, як плив.
Ще наш Дніпро шумить Й лама граніт, Народ спічне на мить – Й здивує світ».
вівторок, 8 листопада 2022 р.
Богдан Лепкий. #Біографія
позайомитись ближче з творчістю можна тут
історичний діяч, один із організаторів козацького війська князь Дмитро Вишневецький.
П’ятсот років тому 8 листопада 1517 році – народився відомий історичний діяч, один із організаторів козацького війська князь Дмитро Вишневецький. Вважається, що саме він став прообразом легендарного Байди – оспіваного в народних думах героя.
Родина Вишневецьких вела свій родовід від великого князя литовського Ольгерда, котрі поріднилися з українськими магнатами, а згодом окатоличилися. Вишневецькі володіли величезними маєтностями в Україні. Батькові Дмитра 1541 року були передані Канівське і Черкаське староства. У 1551 році їх старостою став Дмитро Вишневецький.
У цей час посилюються татарські навали в Україну. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років XVI століття особливо відзначився в боротьбі проти нашестя степової орди староста барський Бернард Претвич. Розповідаючи на сеймі 1550 року про свої походи, він відзначив, що бував у них разом з «воєводою Київським Пронським, князем Корецьким, князем Вишневецьким і князем Володими-рецьким». Бернард Претвич — організатор походів проти татар — 1550 року повідомляв великому князеві литовському Сигізмунду-Августу про Дмитра Вишневецького «як одного з визначніших репрезентантів боротьби з татарами».
Потрібна була людина, здатна організувати протидію кримчакам. На публічну арену виходить Дмитро Вишневецький в 1540-х рр. Під час походів на Очаків — форпост Османської імперії, Вишневецький виявив себе непересічною особистістю, головними рисами якої були лицарство і молодецтво. Під час цих походів він, зіткнувшись із козацькою вольницею, як ніде, відчув себе у своєму середовищі. Водночас особиста хоробрість князя, його авантюрна натура прийшлися до душі козакам, вони ладні були йти з ним проти татар, і проти кого іншого, аби покликав.
четвер, 3 листопада 2022 р.
Ірен Роздобудько (книги для дітей і підлітків)
13-річний Арсен піклується про маму сам, адже тато їх давно покинув. Однак хлопець вірить, що мама ще знайде надійного й порядного чоловіка. А найбільше він мріє про мандри, пригоди і таємниці, бо сидіти всеньке літо за компом у київській квартирі — це, погодьтеся, важко назвати незабутніми канікулами. Тому Арсен і зважився гайнути в село, до бабці з дідом, яких не бачив після розлучення батьків. І там багато про що Арсенові довелося поміркувати — особливо про те, що він має бути справжнім чоловіком; чимало здолати — образу на тата, відчуття своєї непотрібності в татовій родині та ревнощі до маленької зведеної сестрички, яка «забрала» в нього тата; чимало дізнатись — адже історія його роду стала «візитівкою» цілого села. А головне — Арсен закохався. Вперше і, можливо, назавжди…
Повість відомої письменниці Ірен Роздобудько розповідає про дорослішання, життєво важливі трансформації в свідомості й пошук моральних орієнтирів у житті.
"В одному прадавньому лісі жило маленьке звірятко — Невідомо-Хто. Воно мало таку ніжну й тонку шкіру, що на сонці крізь неї просвічувалося тремтливе серденько. Крапля дощу чи листок, що зривався з дерева й падав на Невідомо-Кого, завдавали йому неабияких прикрощів. І тому Невідомо-Хто весь час ховалося у своїй нірці під жму́тком торішнього листя. Одного разу Невідомо-Хто вирішило: «Не можу так більше жити!» — і вийшло на прогулянку..." (Ірен Роздобудько)
"У нашому дворі всі мріяли про кіно. Ми захоплено дивилися фільми й гадали: як у них потрапляють діти? Сусідка, котра працювала в театрі вахтеркою, якось сказала, що режисе́ри часом самі бігають вулицями і вишукують дітей для своїх фільмів. Щомиті, блукаючи нашим маленьким містом, я очікувала на запитання: «Дівчинко, хочеш зніматися в кіно?» Я знала, що відповім не одразу. З індійських фільмів я навчилася «чарівного погляду», вартого майбутньої кінозірки, — цим поглядом я маю подивитися на режисера! Головне — не квапитись. Стоячи вдома перед люстерком я тренувала цей погляд: заплющувала очі й рахувала: «Один, два, три...» — і тільки на «п’ять» повільно підіймала повіки та округлювала очі до неймовірних розмірів. От якщо я погляну саме так, кожний режисер одразу зрозуміє, що перед ним — талановита актриса й справжня красуня. А головне, подумає він, як вона вміє тримати паузу!.." (Ірен Роздобудько)
"У мене була найбільша мрія: знайти підки́дька. Адже мама категорично відмовлялася подарувати мені братика. Ну й не треба, думала я, сама його знайду і принесу додому! Мені здавалося, що немовлята-підкидьки лежать на кожному кроці, на кожній лаві у парку чи на порозі дитячої поліклініки. Що таке буває, я дізналась із жалісної історії, яку мені колись прочитала бабуся. А ще я подивилася фільм, який так і називався — «Підкидьок». Отже, це правда!.." (Ірен Роздобудько)
"На уроці вчителька довго розповідала про те, як мають себе поводити хлопці та дівчата. Виявилося, що мені багато чого не можна! Наприклад, битися, мов на шаблях, на лінійках з Олегом та Костиком! Плюватися з трубочки пожованим папірцем! Не можна бігати коридорами і з розгону ковзатися на слизькій підлозі! Сидіти на підвіконні. Їсти на уроці бутерброд. І малювати в зошиті з математики цифри у спідничках і бантиках. Ну, багато чого не можна. Дізнавшись про це, я засумувала, адже дуже кортіло мати відзнаку за поведінку, якої не мала ще ні разу. Але я старалася..." (Ірен Роздобудько)
Джерело :https://mala.storinka.org/%D1%96%D1%80%D0%B5%D0%BD-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B8.html
КОМІКС" ТВОЄ ЖИТТЯ -ТВІЙ ВИБІР "
В рамках проекту «Попередження торгівлі людьми шляхом розвитку соціальної роботи та мобілізації громад» Український фонд «Благополуччя дітей» ініціював розробку матеріалів у вигляді коміксів, що висвітлюють важливі аспекти потрапляння людей, в т.ч. дітей та молоді, в тенета торгівлі людьми.Ідея створення коміксів як виховного засобу, що має допомогти педагогам, соціальним педагогам, психологам та вихователям