Шкільна бібліотека і екопросвіта

 25 листопада  мала за честь бути представником від Виноградівської ЗОШ І-ІІІст. №3 ім Жигмонда Перені на   «Презентації результатів методичних екоосвітніх напрацювань у співпраці NABU-IRCEF» в м. Ужгород. Інститут еколого-релігійних студій провід захід 25 листопада в рамках проєкту «Церква та НУО задля екоосвіти національних та вразливих меншин».

https://ircef.com/uk/iers-prodovzhuie-pokazuvaty-zdobutky-proiektu-tserkva-ta-nuo-zadlia-ekoosvity-natsionalnykh-ta-vrazlyvykh-menshyn/ 

В рамках заходу учасники отримали інформацію про доступні методи та засоби покращення екологічного виховання школярів, ознайомилися з рекламно-просвітницькими матеріалами проєкту. Організатори представили освітні друковані та відео- продукти проекту (екоказка «Кажанчики»,

(укр., угор., рум. та ромською мовами), розмальовка «Пригоди Степана в

Квадратляндії» (укр., угор., рум. та ромською мовами) https://www.iers.org.ua/strong-rozmalovka-dlia-ditej-strong/,  екологічно-церковні календарі

Східного та Західного обрядів), презентували екологічну настільну гру по сортуванню відходів «СортСміт», ознайомили з результатами  переможців конкурсу методичних ідей екологічного спрямування. В результаті участі шкільна бібліотека поповнила фонд новими якісними виданнями, налагоджені контакти для подальшої співпраці.

Від імені  педагогічного та учнівського колективу школи висловлюю щиру подяку організаторам проєкт за подаровані книжки, які стануть хорошими помічниками для  шкільної бібліотеки у вихованні екологічно свідомого читача.

Оповідання про Голодомор

 

Плакали ноги. Найкращі роки – молоді. Вони й на спомини – найприємніші. Але бабі Ярині от не хочеться згадувати їх ані разу. Проте без її бажання приходять вони у старечу пам’ять. Особливо як виб’ється зі сну. Гонить їх, ті роки, баба Ярина, наче мару. І все життя дивується, як могла доля помилувати її і дарувати життя в тому пеклі. Ай набідувалася! А нащо стільки жити? Розділила б вона з охотою свої вісім із гаком десятків та всім покійним рідненьким. Раділа тілько, що дожила, коли здох Йосько. О-о-о! Пережила таки рябого ката!

Картини минулого, наче привиди, з’являються перед очима і не дають спокою. Серце заходиться до ранку. А нині доводиться ще й уголос пригадувати все те: журналістка прийшла в село, ось їй і настренчили бабу Ярину. Старожила, мовляв. Але розказати те – все одно, що пережити ще раз.

– Ай було, дитинко!… Тязько мені!… Ще й сніг не випав – ми вже пухли. Потім по другому разові… Сусідка часом пригостить кусінчиком хліба: мала, бо чоловікові давали буханку за викопану яму. Душ на тридцять яма. Потім уже й не стілько мерло, не було кому… А як хотілось тої бараболі, що недавно ще варили свиням! Їм завше вибирали дрібну, зеленувату, а гнилу викидали. Тоді ж і гнилу їли б, та де ж її знайдеш?!. Поле все перерили і не раз…

Якби не голова тутешній, то ще більше людей вимерло б. Добрящий чоловік! Забрали: не вигідний був владі. А після нього вже активісти старалися, трясли через день. Ковіньками шукали зерно геть у землі. Все загребли під мітелку. Лишили у хаті один голод. А до нього стала заходити і смерть. Та все частіше. Спочатку забрала бабуню, потім – дідуня і тата, вони завше свою часточку віддавали дітям… А ще за два тижні в снігу лежали до весни сестричка і братик. Розмерзлася земля – викопали ямку. Навесні не стало Петра (це чоловік) і мами. Ой мамо-мамо… Як же витримували Ви стілько смертей! Не витримали… Що їли? Що могло пожуватися. Нашморгаємо, було, листя з липи, підсушимо, перемнемо. Додавали полови, щоб купи трималося. Виходили такі лип’яники. Мусили їсти. Та не могли переварити такого худоб’ячого їдла шлуночки дворічної Ксені і п’ятимісячної Надійки.

– Доціньки мої маню-у-у-ні… – зітхає баба Ярина і замовкає: чужа людина в хаті. Втирає сльози, котрі розійшлися борозенцями зморшок. Де вже їх береться стільки, тих сліз? – Вижила б хоч одненька – мала б я ниньки онуків і правнуків, не дали б мені скніти самій отут’о на цьому одшибі…

Старенька знову замовкла. У голові гаряче. Думки плутаються, слова не йдуть на підмогу. Лише пам’ять вихоплює з давнини постаті покійних. Манюня Ксеня в останні деньочки все шепотіла:

– Хоцу їці…

А пізніше:

– Хоцу… мелти… Хоцу… мелти…

Батько… Як був охляв! Досі бачить його згаслі очі, ями на лицях і кволу, як у столітнього дідка, ходу. А було ж йому лиш сорок сім. Таким і лишився в пам’яті… Ой думи, гетьте! Серце рветься!

– Я теж була геть ослабла. А зосталася вже найстаршою. Якось відчуняла. А сестра жила в сусідньому селі, то там дерли останнє. Лишали тілько те, що в тобі. І на тобі: ганчір’я. П’ятерочко діточок поховала. Поховала? Закопала! Поховань тоді не було. Хіба так ховають? На метр, як не менше, викопала землі. Поклала майже голими: одежину лишала живим. А Володик і Гапочка навесні вмерли, то лопушками личка накрила. За ними і плакати нікому було. П’ятеро за півроку. Так і звікувала сама. Ай тужила, бідна, за янголятками…

Молода пам’ять – не стара: все тримає. Та й хіба таке забудеш?.. Сестра Ганна пішла в землю ще тридцять другого, за нею і четверо її пискляток. Чоловік не пережив зими тридцять третього. Могилень – на січень так казали – доконав родину. У Долиняків теж усі хатні вимерли. До весни не дожило півкутка! А до зелених колосків дотягнули одиниці. Хрестики із двох патичків – обіч хат. Он Мотря позавчора представилась. Ми – ровесниці. І діток старших породили в один рік… Померла. Так тепер кажуть. А тоді про наших бідних дітей голова артілі казав: виздихали. Ще довго тим страшним словом і люди заміняли нормальне. Не зникло воно дотепер, те слово. Мерли мовчки, як худоба. І закопували мовчки. То язик дурний і собі повертається казати так…

– Хто тепер, дитино, повірить, що таке було… Он Мотрі… покійної… г’онука малою казала: вам добре було, бо ніхто не змушував їсти…

Бабуня Ярина знову поринає у спогади.

– Якось ішли ми по хопту на якість розхристанці (такі млинці). А їхала гарба, й за нею волочилась мертва дівоча коса і звисали спухлі ноги. З них на землю скрапувала сукровиця. Ми йшли ззаду і обходили ті мокрі місця. Казали: “Не ставай, це ноги плакали”… Кістлява лапа голоду задушила і маленьку годувальницю-корівку, так і не дочекалася паші. На соломі з покрівлі довго не протягнеш. “Тепер нам капутень без Манюньої”, – бідкалися мама, поки не злягли…

Про все не розкажеш. А про біль… Хіба є такі слова, щоб передали, як болить, що навіть знаку ніякого нема над рідненькими. Ні хреста, ні дерева, ні каменя. Зате той камінь – у неї на серці, давить на нього, душить душу цілий вік. Нема святих могилок, яким хочеться вклонитися. Два брати, які пережили голодівку, хоч на пам’ятнику живуть. Світяться буквами їхні імена в центрі села, наче очима дивляться хлопці-захисники на світ. А де покояться померлі голодною смертю? Наче у прірву, кинули в землю. Як і не було. Тільки біль залишився. І пам’ять. А як не стане й тих, хто ще пам’ятає?… Що тоді? Історія ж може нагадати…

– Бабуню, люди тоді знали, що голод був не від неврожаю?

– Хто думав, той знав. Недорід можна пережити, він не раз був. Недорід – од Бога, а голод… Голод – од людей.

(© Любов СЕРДУНИЧ, зб-ка “Барва смерті – 33-ій”. – 2004).

Екопросвіта і шкільна бібліотека

25 листопада  мала за честь бути представником від Виноградівської ЗОШ І-ІІІст. №3 ім Жигмонда Перені на   «Презентації результатів методичних екоосвітніх напрацювань у співпраці NABU-IRCEF» в м. Ужгород. Інститут еколого-релігійних студій провід захід 25 листопада в рамках проєкту «Церква та НУО задля екоосвіти національних та вразливих меншин».

Андрій Самійлович Малишко (1912-1970), 110 років від дня народження українського поета

14 листопада відзначили 110 річницю від дня народження Андрія Самійловича Малишка (1912-1970), українського поета

Трошки посилань для тих, хто любить слухати і не має час на читання:

Астрід Ліндгрен. 6 клас

14 листопада, світ святкує  річницю від дня народження Астрід Ліндгрен – шведської дитячої письменниці, що полюбилася багатьма за межами її країни. Вона прожила довге і дивне життя, наповнене радісними і сумними подіями. Астрід Ліндгрен відома світові насамперед, як автор книг для дітей, яка подарувала безліч цікавих персонажів, таких як Карлсон, Пеппі Довгапанчоха, Еміль і Калле Блумквіст. Хоча варто відзначити, що крім літературного життя Астрід була активна і в соціальному: вона викривала соціал-демократів, які перебувають тривалий час при владі в Швеції, а також була одним з лідерів екологічного руху в країні і була щедрим меценатом.

Цікаві факти з її життя.

День української писемності та мови : 9 листопада. Віртуальний екскурс

💛💙💛💙Впродовж декількох століть вороги намагалися заборонити та знищити українську мову. 

Попри всі заборони та переслідування, українці говорили та писали солов’їною, щоб показати свою ідентичність.

Сьогодні ж українська мова стала зброєю, якої окупанти бояться більше ніж артилерії.

🇺🇦Українська - мова вільних і незламних людей!🇺🇦

Учні 5-х класів поринули у віртуальний історичний екскурс часів Нестора Літописця.

Знайомилися з виданнями представленими на книжковій виставці оформленій до відзначення Дня української писемності та мови, а також з корисними книжками про українське мовлення.

Українська мова Microsoft PowerPoint.ppsx from Марина Хромей

Богдан Лепкий

Цього дня 151 рок тому народився поет, письменник і художник Богдан Лепкий. Більшу частину свого життя він прожив у Польщі, Австрії та Німеччині, але й там викладав українську мову та літературу, видавав українські книги, писав українською мовою вірші та прозу.

Богдан Лепкий народився 9 листопада 1872 року на хуторі Кривенькому поблизу села Крегульця на Західному Поділлі. Він навчався в гімназії у Бережанах, у Віденській Академії мистецтв та у Віденському і Львівському університетах, викладав у Бережанській і Краківській гімназіях та в Яґеллонському університеті у Кракові.

Під час І світової війни Лепкий учителював у таборах для українських військовополонених у Фрайштадті, Раштадті та Вецлярі в Австрії, а після її завершення працював у видавництві «Українське слово» у Берліні. Від 1925 року Лепкий постійно мешкав у Кракові. Він став професором Яґеллонського університету і викладав там українську літературу, згодом був обраний до польського Сенату.

Свої оповідання та вірші Лепкий почав публікувати 23 років.

«Чи може що кращого бути Над небо, задивлене в море? Мов велетні два проти себе, Котрий з них котрого поборе?».

Поет написав і видав 14 збірок віршів і 13 збірок оповідань, 7 повістей і 4 книги спогадів. Він перекладав українською мовою твори Гейне, Шеллі, та Марії Конопницької, польською мовою – новели Коцюбинського та вірші Шевченка, Франка, Тичини і Рильського. А «Слово о полку Ігоревім» Лепкий переклав і українською, і польською мовами. Він ілюстрував книги, писав портрети і пейзажі.

Богдан Лепкий помер у Кракові 21 липня 1941 року.

«Хоч кряче гайворон Й гукає Див – Не висох Сян і Дон, Пливе, як плив.

Ще наш Дніпро шумить Й лама граніт, Народ спічне на мить – Й здивує світ».

Богдан Лепкий. #Біографія

Богдан Лепкий - поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик літератури, видавець, публіцист, громадсько-культурний діяч, художник.
позайомитись ближче з творчістю можна тут 

Богдан Лепкий: від А до Я from НБУ для дітей

Читати твори можна перейшовши за покликанням

історичний діяч, один із організаторів козацького війська князь Дмитро Вишневецький.

 П’ятсот років тому 8 листопада  1517 році – народився відомий історичний діяч, один із організаторів козацького війська князь Дмитро Вишневецький. Вважається, що саме він став прообразом легендарного Байди – оспіваного в народних думах героя.

Родина Вишневецьких вела свій родовід від великого князя литовського Ольгерда, котрі поріднилися з українськими магнатами, а згодом окатоличилися. Вишневецькі володіли величезними маєтностями в Україні. Батькові Дмитра 1541 року були передані Канівське і Черкаське староства.  У 1551 році їх старостою став Дмитро Вишневецький.

У цей час посилюються татарські навали в Україну. Наприкінці 30-х — на початку 40-х років XVI століття особливо відзначився в боротьбі проти нашестя степової орди староста барський Бернард Претвич. Розповідаючи на сеймі 1550 року про свої походи, він відзначив, що бував у них разом з «воєводою Київським Пронським, князем Корецьким, князем Вишневецьким і князем Володими-рецьким». Бернард Претвич — організатор походів проти татар — 1550 року повідомляв великому князеві литовському Сигізмунду-Августу про Дмитра Вишневецького «як одного з визначніших репрезентантів боротьби з татарами».

Потрібна була людина, здатна організувати протидію кримчакам. На публічну арену виходить Дмитро Вишневецький в 1540-х рр. Під час походів на Очаків — форпост Османської імперії, Вишневецький виявив себе непересічною особистістю, головними рисами якої були лицарство і молодецтво. Під час цих походів він, зіткнувшись із козацькою вольницею, як ніде, відчув себе у своєму середовищі. Водночас особиста хоробрість князя, його авантюрна натура прийшлися до душі козакам, вони ладні були йти з ним проти татар, і проти кого іншого, аби покликав.

Світлиця слова у безмежжі часу. День української писемності

Ірен Роздобудько (книги для дітей і підлітків)

Письменниця, журналістка, сценаристка. Народилася 3 листопада 1962 року в Донецьку. За освітою – журналістка. До того, як стати відомою і популярною в Україні авторкою, працювала телеграфісткою, дикторкою радіогазети, журналісткою в різних періодичних виданнях, на радіо, в ресторані, цирку тощо.

 

Ірен Роздобудько, "Арсен" (повість для дітей)

13-річний Арсен піклується про маму сам, адже тато їх давно покинув. Однак хлопець вірить, що мама ще знайде надійного й порядного чоловіка. А найбільше він мріє про мандри, пригоди і таємниці, бо сидіти всеньке літо за компом у київській квартирі — це, погодьтеся, важко назвати незабутніми канікулами. Тому Арсен і зважився гайнути в село, до бабці з дідом, яких не бачив після розлучення батьків. І там багато про що Арсенові довелося поміркувати — особливо про те, що він має бути справжнім чоловіком; чимало здолати — образу на тата, відчуття своєї непотрібності в татовій родині та ревнощі до маленької зведеної сестрички, яка «забрала» в нього тата; чимало дізнатись — адже історія його роду стала «візитівкою» цілого села. А головне — Арсен закохався. Вперше і, можливо, назавжди…
Повість відомої письменниці Ірен Роздобудько розповідає про дорослішання, життєво важливі трансформації в свідомості й пошук моральних орієнтирів у житті.

 

Ірен Роздобудько. Казка "Дикі образи дикобраза"

"В одному прадавньому лісі жило маленьке звірятко — Невідомо-Хто. Воно мало таку ніжну й тонку шкіру, що на сонці крізь неї просвічувалося тремтливе серденько. Крапля дощу чи листок, що зривався з дерева й падав на Невідомо-Кого, завдавали йому неабияких прикрощів. І тому Невідомо-Хто весь час ховалося у своїй нірці під жму́тком торішнього листя. Одного разу Невідомо-Хто вирішило: «Не можу так більше жити!» — і вийшло на прогулянку..." (Ірен Роздобудько)

 

 

 

 

Ірен Роздобудько, "Я зніматимуся в кіно!" (дитяче оповідання)

"У нашому дворі всі мріяли про кіно. Ми захоплено дивилися фільми й гадали: як у них потрапляють діти? Сусідка, котра працювала в театрі вахтеркою, якось сказала, що режисе́ри часом самі бігають вулицями і вишукують дітей для своїх фільмів. Щомиті, блукаючи нашим маленьким містом, я очікувала на запитання: «Дівчинко, хочеш зніматися в кіно?» Я знала, що відповім не одразу. З індійських фільмів я навчилася «чарівного погляду», вартого майбутньої кінозірки, — цим поглядом я маю подивитися на режисера! Головне — не квапитись. Стоячи вдома перед люстерком я тренувала цей погляд: заплющувала очі й рахувала: «Один, два, три...» — і тільки на «п’ять» повільно підіймала повіки та округлювала очі до неймовірних розмірів. От якщо я погляну саме так, кожний режисер одразу зрозуміє, що перед ним — талановита актриса й справжня красуня. А головне, подумає він, як вона вміє тримати паузу!.." (Ірен Роздобудько)

 

 

Ірен Роздобудько, оповідання для дітей "Підкидьок"

"У мене була найбільша мрія: знайти підки́дька. Адже мама категорично відмовлялася подарувати мені братика. Ну й не треба, думала я, сама його знайду і принесу додому! Мені здавалося, що немовлята-підкидьки лежать на кожному кроці, на кожній лаві у парку чи на порозі дитячої поліклініки. Що таке буває, я дізналась із жалісної історії, яку мені колись прочитала бабуся. А ще я подивилася фільм, який так і називався — «Підкидьок». Отже, це правда!.." (Ірен Роздобудько)

 

 

Ірен Роздобудько, "Як зрозуміти хлопців?" (оповідання)

"На уроці вчителька довго розповідала про те, як мають себе поводити хлопці та дівчата. Виявилося, що мені багато чого не можна! Наприклад, битися, мов на шаблях, на лінійках з Олегом та Костиком! Плюватися з трубочки пожованим папірцем! Не можна бігати коридорами і з розгону ковзатися на слизькій підлозі! Сидіти на підвіконні. Їсти на уроці бутерброд. І малювати в зошиті з математики цифри у спідничках і бантиках. Ну, багато чого не можна. Дізнавшись про це, я засумувала, адже дуже кортіло мати відзнаку за поведінку, якої не мала ще ні разу. Але я старалася..." (Ірен Роздобудько)

 Джерело :https://mala.storinka.org/%D1%96%D1%80%D0%B5%D0%BD-%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B4%D0%BE%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%8C%D0%BA%D0%BE-%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B8-%D0%B4%D0%BB%D1%8F-%D0%B4%D1%96%D1%82%D0%B5%D0%B9-%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C-%D0%BE%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D0%BA%D0%B8.html 

КОМІКС" ТВОЄ ЖИТТЯ -ТВІЙ ВИБІР "

В рамках проекту «Попередження торгівлі людьми шляхом розвитку соціальної роботи та мобілізації громад» Український фонд «Благополуччя дітей» ініціював розробку матеріалів у вигляді коміксів, що висвітлюють важливі аспекти потрапляння людей, в т.ч. дітей та молоді, в тенета торгівлі людьми.

Ідея створення коміксів як виховного засобу, що має допомогти педагогам, соціальним педагогам, психологам та вихователям

Тут можна переглянути та завантажити комікс