Чуприк Етелла

Чуприк Етелла
(20 червня 1964, м. Виноградів — 25 грудня 2019, Львів)
Народна артистка України, піаністка Етелла Чуприк народилася 1964 року в м. Виноградів у багатодітній родині.
Грі на фортепіано навчалась з трирічного віку, спочатку під керівництвом закарпатських чехів, яких звали Дюсі Бачо та Мігаль Варга, згодом — під керівництвом випускниці Празької консерваторії, викладача місцевої музичної школи Гергель Юдіти Гейзівни. В п'ятирічному віці виступила з своїм першим концертом, на якому виконала Вальс № 7 Шопена та Серенаду Шуберта.
Після закінчення Ужгородського музичного училища у 1986 р. поступила до Львівської консерваторії ім. М. Лисенка., де навчалася у професора Марії Крих. Як вільний слухач їздила до Московської консерваторії ім. П. І. Чайковського, де займалася з професором Євгеном Малініним. Навчалася і в іншого знаменитого професора цієї консерваторії Віри Горностаєвої.
1988 року на Конкурсі ім. М. Лисенка отримала І Премію, 1990 р. отримала ІІІ Премію на Конкурсі ім. С. Рахманінова у Москві, а також була лауреатом багатьох різних конкурсів і стипендіатом Асоціації Ріхарда Вагнера в Байройті. Піаністка є також членом журі Конкурсу ім. М. Лисенка, з 1996 року — віце-президент Асоціації українських піаністів. З 1998 року — доцент кафедри спеціального фортепіано Львівської національної музичної академії імені М.Лисенка. З 2010 року — солістка Закарпатської обласної філармонії. 2016 року Етеллі Олександрівні присвоєно звання народної артистки України.
Гастролювала з симфонічними оркестрами в Європі і виступала з такими диригентами як Джансуг Кахідзе, Федір Глущенко, Володимир Сіренко, Андраш Лізеті, Єжи Сальваторскі, Богуслав Мадей, Владімір Понькін, Роберт Кеніг та ін. В її репертуарі близько 300 сольних творів і понад двадцять концертів для фортепіано з оркестром. Здійснила записи 13 компакт-дисків.

Джерело:
Календар знаменних і пам’ятних дат Виноградівщини на 2013 р.: Рекомендаційний бібліографічний посібник / Виноградівська ЦРБ; уклад.: Вовканич Л. С; відпов. за вип. К. Г. Вашкеба – Виноградів, 2013. - 58 с.

Більше дізнайтеся зі сторінок друкованих видань :
Вишнянський, В. Осіння прелюдія Етелли Чуприк у рідному Виноградові / Василь Вишнянський // Новини Виноградівщини. – 2012. – 26 жовт.
Грись, Т. Магія Етелли Чуприк. Її виступи завжди яскраві й самобутні / Таїсія Грись // Новини Закарпаття. – 2014. – 14 черв. . – С. 21.
Різдвяний концерт органної музики // Новини Виноградівщини. – 2013. – 12 січ.
Етелла Чуприк: «Бог створив спочатку музику, потім рояль і третьою - мене» //Новини Виноградівщини. – 2012. – 13 жовт. – С. 6.
Кобаль, Н. Етелла Чуприк провела майстер-клас у рідному місті / Наталія Кобаль // Новини Виноградівщини. – 2013. – 22 черв. – С. 6.
Любка, К. Музичний екзамен Етелли Чуприк з Виноградова / К. Любка // Прапор комунізму. – 1990. – 8 березня.
Савинець, М. Шлях до визнання / М. Савинець // Новини Виноградівщини. – 1989. – 8 берез.
Храмов, Г. Різноколірні грані фортепіанних перлин: [Етелла Чуприк]/Г. Храмов // Новини Виноградівщини. – 2004. – 6 квітня.

Бела Барток - угорський композитор, піаніст і музикознавець-фольклорист.

Він вважається одним із найбільших реформаторів в історії музики. Має велику музичну спадщину, яка включає шість струнних квартетів, концерти, оперу і великий дитячий педагогічний репертуар.
Окремі періоди життя та мотиви творчості композитора тісно пов’язані з Закарпаттям. Народився 25 березня 1881 року, у м. Надьсентміклоші (Трансільванія), нині м. Синіколаул-Маре (Румунія), в родині директора сільськогосподарського училища, музиканта-аматора (грав у місцевому оркестрі) і вчительки. Семірічним хлопчиком він втратив батька і мати щоб прогодувати дітей шукає роботу. ЇЇ призначили вчителькою початкових класів у м. Севлюш (Виноградів), де сім‘я проживає з 1889 по 1892р.

Тут у дев’ятирічному віці написав свої перші твори: вальс, мазурку, польку та ін. Серед них особлива п’єса «Дзюркотіння Тиси», в якій композитор відобразив враження від прогулянок на березі ріки.

Саме у Виноградові для Бартока відкриваються його двері в велике майбутнє. 1 травня 1892 року одинадцятирічний Бейла у стінах тогочасного виноградівського жупанату (щось на кшталт міської управи) дає свій перший сольний концерт, на якому виконує першу частину сонати №21 Бетховена і свою власну фортепіанну п’єсу «Течія Дунаю».

Навчався в Будапештській музичній академії ім. Ліста (1899-1903). З 1907 професор цієї академії по класу фортепіано. Педагогічну діяльність поєднував із концертуванням як піаніст.

Пригнічений політичими подіями, у 1940 році Барток разом із дружиною, піаністкою Дітою Пасторі, емігрує в США. Життя на чужині було для митця нелегким. Він постійно потерпає від фінансових труднощів та хвороб. У 1943 році пише свій Концерт для оркестру, який зрештою стане його лебединою піснею, а відтак принесе йому світову славу.

Бейла Барток помер 26 вересня 1945 у Вестсайдському госпіталі Нью-Йорка від ускладнення лейкемії. Його тіло було спочатку поховано на кладовищі Фернкліфф у Хартсдейл, що в Нью-Йорку. 7 липня 1988 року останки композитора відповідно до його заповіту перепоховали в Будапешті.

Барток залишив яскравий слід у музичній культурі XX століття. Його твори захоплюють слухачів донині.

Одним з останніх творів його є обробка української народної пісні «Я купив на ярмарку ячменю» (Барток назвав її «Горе чоловіка»).

Найважливіше місце у творчості Бартока займають інструментальні твори - п'єси для фортепіано, 6 струнних квартетів, сонати й рапсодії для скрипки, багаточастинні твори для оркестру. Видатне значення мають наукові дослідження Бартока в області фольклористики. Барток сильно вплинув на формування композиторських шкіл 30-50-х рр. у країнах Східної й Південно-Східної Європи. Посмертно визнаний гідним премії ім. Кошута (1948) і Міжнародної премії Миру (1955).

Для виноградівців пам’ять про Бейлу Бартока особлива. Його ім’ям назван одну із вулиць міста. На будинку, де жила його сімя, була встановлена меморіальна дошка, за поектом художника Миколи Ігнатика, вилита київськими майстрами.На бронзовій плиті – барельеф композитора і напис, який засвідчує, що Бейла Барток в 1889 – 1892 році жив у нашому місті. Його ім’ям названа дитяча музична школа, музика часто виконується учнями школи, а фольклорні дослідження композитора не втрачають своєї цінності.

Перед загальноосвітньою школою №3 встановлений бронзовий бюст видатного митця. Твори композитора звучать у школі, на концертах. Двічі гостем нашого міста був син композитора Бейла Барток – молодший. У 1988 році, створено кімнату – музей композитора.

Джерельні приписи:

· Барток Б. Бела Барток любив Закарпаття: [Інтерв’ю з сином Б. Бартока /Взяла В. Кувеньова] // Новини Закарпаття. – 1991. – 23 листоп.
· Видатний композитор і музикант: Пам’яті Бели Бартока // Прапор комунізму. – 1981. – 26 березня.
· Григора, Є. З народного джерела : про Б. Бартока /Єва Григора // Прапор комунізму. – 1988. – 20 жовтня.
· Григора, Є. Життєдайна сила чистого джерела: [Б. Барток] : Новини Виноградівщини – 1995. – 30 вересня
· Григора, Є. Своєю музикою він служив ідеї миру та братерства : [Бейла Барток] /Єва Григора //Новини Виноградівщини. – 2006. – 23 травня – С. 3.
· Гудак, Е. Виноградівці шанують свого славного земляка Б. Бартока / Ельвіра Гудак // Новини Виноградівщини. – 2012.- 5 травня
· Гудак, Е. Композитор, патріот, інтернаціоналіст/ Ельвіра Гудак // Чорна Гора. – 2002.- 15лют., 20 лютого
· Мазепа, Л. З. Барток Бела / Л. З. Мазепа //Енциклопедія сучасної України. Т. 2 : Б — Біо. / Ін-т енцикл. дослідж. НАН України; ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.]. – К. : Поліграфкнига, 2003.- 872 с. – С. 284.
· Конкіна, М. Відродили добру традицію і бувалу славу композитора : [Б. Барток] / Марія Конкіна // Новини Виноградівщини. – 2006. – 1 квітня. – С. 3.
· Конкіна, М. Вшанували пам’ять Бейли Бартока / Марія Конкіна //Новини Виноградівщини. – 2006. – 1 квітня
· Кошовий, В. У Виноградові скромно згадували про Бартока / Василь Кошовий //Новини Виноградівщини. – 2012. – 19 травня.
· Кудрон, К. У Виноградові відновили пам’ятну дошку Бели Бартока / Катерина Кудрон // Новини Виноградівщини. – 2013. – 18 травня.
· Любка, А. Великий Барток і маленький Виноградів / Андрій Любка //Новини Виногадівщини. – 201. - 21 квітня
· Любка, Е. Вшанували пам’ять Бейли Бартока /Емма Любка//Новини Виноградівщини. – 2006. – 1 квітня. – С. 3.
· Любка, Е. Вшанування видатного діяча музики / Емма Любка //Прапор комунізму. – 1981. – 2 квітня.
· Любка, Е. Живе пам’ять про Белу Бартока у Виноградові / Емма Любка // Новини Виноградівщини. – 1999. – 13 травня.
· Мадяр-Новак, В. Бейла Барток : 125-річчя з дня народження композитора, етнографа і музикознавця (1881 – 1945) / В. Мадяр-Новак // Календар краєзнавчих пам’ятних дат на 2006 рік. – Ужгород: Вид – во В. Падяка, 2005. – С.147 – 151.
· Попович, Г. Воздаючи данину шани митцю: про Б. Бартока /Г. Попович // Новини Виноградівщини. – 2006. – 7 листопада. – С. 2.
· Продовжуючи традиції музики Бартока : [Відзначення у Виноградові 100-річчя першого публічного концерту юного Б. Бартока] // Новини Виноградівщини. – 1992. – 21 травня

Ференц Сільваші

Народився 4 лютого 1960-го у Виноградові. Серед ровесників не виділявся нічим. Любив грати у футбол, плавати в Тисі, засмагати на сонці на її березі. Талант до живопису у 12-річного підлітка розпізнала, побачила і посприяла його розвитку Євдокія Панасівна Пацкан. Вона його записала у свою студію «Чарівний пензлик» і залюбки з ним працювала додатково. На творчість художника вплинула мальовнича природа, неповторні куточки рідного міста, в якому він народився, виріс і проживає. Тривалий час працював художником-декоратором в міському будинку культури. В нього виробився свій стиль, неповторний почерк митця. В основному малює пейзажі та натюрморти. Був автором персональних своїх виставок у 2000-му, 2010-му, 2015-му, 2021-му у рідному місті та у Фегердьормоті в Угорщині, коли йому запропонували попрацювати три роки в місті Будапешті та Туріштванді. Твори виноградівського художника знаходяться в приватних галереях колишніх земляків-переселенців у Канаді, США, Угорщині, Чехії та Словакії.

Привертають увагу його пейзажі «Вид на місто з Чорної гори», «Околиця села Текова», «Тиса у Винничках», «Затон», «Літній день на Тисі». Дуже вдало написані картини «Весна у місті» (цвіте сакура, мати з донечкою поспішає до міста і проходить повз пам’ятника виноробу), «Костел францисканців» (міська вулиця, по якій рухаються автівки, випадкові прохожі, що насолоджуються осінньою сонячною дниною і легкова, яка завертає на квітковий ринок), «Зимові Карпати» (хатина, паркан, стіг сіна і припорошені снігом віддалені гірські вершини та ліси). Не залишать нікого байдужими його натюрморти «Рожеві піони» (у вазі красується пишний їх букет, а на скатертині достиглі черешні) та «Соняхи» (у вазі зображені шість соняхів і сьомий на скатертині, а поруч лежать вже зрізані дві шапки та випалі з них чорні зернини). 

Імре Ревес

Народився Імре Ревес (псевдонім) Чебраї 21 січня 1859р. м. Шаторовйовуйгелі в Угорщині (нове місто над Шатром) Земплинської жупи. Тут, на півдні нинішньої Закарпатської області, і минули дитячі літа майбутнього художника. Сюди він регулярно навідувався усе своє життя, особливо часто у першому десятилітті XX ст., тут потім доживав віку.

Найпершим його вчителем був угорський художник- педагог Гріпенкерл, який одразу оцінив талант юнака. Далі Імре переїхав з Будапешта до Сату-Маре, де вчився у Кароліни Пални. З 1875- 1877р. Ревес вчиться у Леопольда Мюллера у Віденській Академії Мистецтв. За одну із своїх перших картин «Перше питання» він отримав академічну премію. 1877- 1878 р. Імре Ревес продовжив освіту в Інституті мистецтв у Будапешті, а 1879-1822Р. знов учився у Віденській Академії. 1882-1884Р. вдосконалювався у студії свого знаменитого земляка М.Мункачі в Парижі. За картину «Корчма» Імре Ревес отримав премію ім. Мункачі у сумі бооо франків. Монументальну історичну картину Імре Ревеса «Петефі серед народу» придбав Лондонський музей мистецтв.


Симпатії художника до простих селян яскраво виражені в картині «Тяжко» і в прекрасній композиції «Вимагаємо хліба!». За картину «Вимагаємо хліба!» художнику 1901р. був удостоєний на міжнародній виставці у Мюнхені золотої медалі.
У роботі «Дезертир» художник створює виразні, що надовго запам'ятовуються, образи людей з народу, відданість революції 1848р.
У 1903 пише картину «Сільський бубняр», «Під шатром». Історичні картини Ревеса присвячені переважно найромантичнішій події угорської історії - Національній революції 1848 - 1849р., зокрема постаті Шандора Петефі, - «Петефі серед народу » (1884), «Петефі перед боєм» (1896),


«Петефі у таборі».
Протягом свого довгого й плодотворного життя художник часто бував на Закарпатті. Останні роки свого життя провів у м. Виноградів.
Помер Імре Ревес 23 вересня 1945Р- У Виноградові, де і похований. 1989р. відбулася меморіальна виставка Імре Ревеса в його рідному місті Шаторальяугель. А 24 січня 1994 р. в Ужгородському МП «Галерея» відбулася ювілейна, ще ширша виставка творів Імре Ревеса з фондів ЗХМ та приватних колекцій. На Закарпатті створено спілку художників ім. Ревеса, яка регулярно проводить виставки та пленери.


Більше читайте на сторінках друкованих видань:

Гал, О. Імре Ревес – художник-новатор демократичногомистецтва . [Текст]/ О.Гал // Новини Виноградівщини. – 2011. – 22 січня. – С.7.

Гудак, Е. Данина шани митцю [Текст]: [пам’яті видатного художника Імре Ревеса]: /Е.Гудак // Новини Виноградівщини. – 1997. – 18 січня.

Знаменская Н. Художник венгерского народа: /к юо летию со дня рождения Реверса /Сов. Закарпатье. - 1959. - 21 января.

Каналош, В. Імре Ревес і Виноградів. Останні роки життя відомий угорський художник прожив у Севлюші. [Текст] / В. Каналош // Фест. - 2005. - 1-7груд.-. с.14.

Каналош, Валерія. Художника Імре Ревеса згадували у Виноградові [Текст] / В. Каналош // Фест. - 2007. - 1-7 берез. - С. 3.

Митець І.Ревес. - В кн. Пагиря В. Я світ узрів під Бескидом. – Ужгород, 1993, с. 156-150.

Мишанич, Володимир. Товариству ім. Імре Ревеса - 20 [Текст] : [відкр. ювілей. вист. творів чл. Т-ва угор. митців образотворч. та приклад. мистец.] / В. Мишанич // Ужгород. - 2010. - 25 груд. - С. 12.

Сташко Ю. И.Ревес. - М.: Искусство, 1958. - 28с.

Тихомиров А. Искусство Венгрии 19-20 вв. - М. - 1961. - 28с.

Інтернет-ресурси:

Художник-реаліст Імре Ревес – наш славетний земляк
Ревес Имре
Художники Закарпаття. Ревес Імре
Ревес Імре
У Виноградові згадували Імре Ревеса
Цікаві особистості.Імре Ревес

Джерело: https://vlibrarymk.blogspot.com/2014/01/blog-post_22.html

Ержебет Бараняй

Психолог, кандидат педагогічних наук (1956), головний співробітник психологічного інституту Угорської академії наук. Народилася 7 січня 1894-го року в м. Виноградів (Севлюш).
Сфера наукових інтересів: психологія мислення, психологія розвитку. Її дослідження з Eden Lénár - перші експериментальні психологічні дослідження в Угорщині.

У 1912 році отримала кваліфікацію викладача в педагогічній школі в Сегеді (1912 р.). Після закінчення університету продовжувала працювати в Сегеді вчителем цивільної школи з 1916 по 1927 рік.
У 1923—24рр. навчалася у Великобританії - вивчала методи англійської освіти, а в 1927-28 рр. вивчала психологію та педагогіку в обох країнах на державну стипендію в Університеті Піттсбурга (США). Потім (1928—42) працювала в університетському коледжі в Сегеді і в педагогічному інституті університету. У 1932 році, з допомогою Шандора Імре, захистила дисертацію і отримала докторську ступінь з педагогіки та педагогічної психології. У 1936 році навчалася у Німеччині та Австрії. У 1938 році отримала вищу освіту з приватної психології в педагогічно-психологічному інституті під керівництвом викладача психології Дежо Варконі. Проводила навчальні та психологічні лекції в Сегедському університеті.
У рамках Нового Шкільного Руху, який бере свій початок на рубежі 20-го століття (1942 р.), у Будапешті організувала навчально-психологічну дослідницьку станцію, яку очолювала до 1949 року. Відтоді Ержебет Бараняй жила і працювала у Будапешті. З 1949 по 1962 рр. була старшим науковим співробітником Державного інституту психології (з 1963 року в Інституті психології Угорської академії наук), членом вченої ради. В основному досліджувала розробку методів мислення та методів розвитку, особливо в контексті розвитку мови та викладання граматики. У 1963 році пішла у відставку. Померла 1 жовтня 1976 року (у віці 82 років) у Будапешті.


Джерело:
https://www.arcanum.hu/en/online-kiadvanyok/Lexikonok-magyar-eletrajzi-lexikon-7428D/b-74700/baranyai-erzsebet-748CE/
https://hu.wikipedia.org/wiki/Baranyai_Erzs%C3%A9bet

Микола Папп- художник–авангардист

Народився 19 грудня 1953-го року у селі Косино Берегівського району Закарпаття. Мати майбутнього художника, Лідія Миколаївна Горшкова, працювала в Севлюському винрадгоспі, завідувала лабораторією. Батько Карло Карлович Папп був угорцем, бондарював, виготовляв дерев’яні чани, діжки, бочки та іншу тару.

Після закінчення школи (1960 – 1970 рр) вступає на історичний факультет Ужгородського університету, але вже через рік кидає навчання, усвідомивши, що серце і душа прагнуть чогось іншого, більшого. Він починає малювати, захоплюється східною культурою, читає переклади з древніх манускриптів. . Основам живопису та новітнім стилям у малюванні талановитого хлопця навчив Микола Ігнатик, знаний у місті художник.
Після служби в армії працює в геологічній експедиції, відтак - художником-будівельником в астрономічному центрі в Криму (для Академії наук України). Саме там вперше заглянув у об’єктив телескопа і, як писали ЗМІ, «…йому відкрилося незвідане загадкове небо, усіяне незліченною кількістю недосяжних людині Галактик. Відблиск того світла і відгомін космічної втаємниченої музики розбудили в нім поета, музиканта і художника».
На початку 80 – х років М. Папп стає яскравим лідером виноградівського андеграунда. Його перша виставка мала в області чималий успіх. Згодом митець представив свої роботи в Москві. В 1990 р. його запрошують до США презентувати творчість у Нью-Йорку, де після закінчення контракту він і залишається. 1993 року на виставці в Нью-Йорку Микола познайомився з болгаркою Іриною Симеоновою, яка невдовзі стала його дружиною і народила сина Карла-Олександра.
До 2001 року художник жив у Нью-Йорку, на Манхеттені, але після терористичних атак 11 вересня родина Паппа переїхала до Коннектикуту. Микола багато малює, його картини з’являються в Голлівуді, Білому домі.
Картини художника знаходяться в колекціях вищого дипломатичного корпусу, бізнесменів і приватних колекціонерів від США до Японії. Мистецький часопис Японії серед п’яти найбільш відомих художників Заходу називає ім’я Миколи Паппа. Роботи художника були виставлені у галереях Нью-Йорка, Токіо, Ніцци, Лос-Анджелеса, Лонг-Айленда, Москви.
В 2007 році М. Папп у третє приїжджає до Виноградова з виставкою власних робіт, яка відбулася в костелі францисканців
Роботи митця відображають його бачення Всесвіту: безмежність, простір, космос та людина в цьому безкрайньому океані можливостей – ці теми стають основним джерелом натхнення для художника. Через картини митець передає своє тонке сприйняття світу, свій настрій, емоції, почуття. Попри мистецький талант, писав вірші, прозу, музичні композиції.
Помер у Лонг-Айленді (США) у червні 2013-го року.
Роботи Миколи Паппа можна переглянути тут.






Джерельні приписи:Селехман, М. Як святкують Новий рік виноградівські американці / Марія Селехман // Новини Виноградівщини. – 2012 – 29 груд. – С4.
Селехман, М. На межі болю і розлуки : [Микола Папп] / Марія Селехман // Новини Виноградівщини. – 2013. – 3 серпня. – С. 7.
Горват,В. Папп: несамовитий спокій буття / Василь Горват // Новини Закарпаття. - 2007. – 12 трав.
Русин С. Картини колишнього берегівця Миколи Паппа колекціонують у Білому Домі США [про творчість М. Паппа] // Новини Закарпаття. – 2007. – 31 березня. С. 21.
Табіра, М. Всесвіт в уяві, сприйнятті і творчому втіленні митця , Михайло Талабіра // Новини Виноградівщини. – 2007. – 21 квіт.Інтернет-ресурси:
Микола Папп
На Лонг-Айленді помер відомий художник з Берегівщини

Микола Карлович Папп
«У нього був постійно відкритий канал із Всесвітом»,– згадують виноградівці Миколу Паппа
У США помер закарпатський художник Микола Папп (ФОТО)
Картину Николая Паппа Клинтон подарил Кучме
Помер відомий закарпатський художник (ФОТО)
В Америці загинув художник зі світовим іменем, відомий закарпатець Микола Папп
Джерело: https://vlibrarymk.blogspot.com/2018/12/blog-post_24.html

Микола Горонгозо - заслужений майстер народної творчості України

Ім’я Миколи Горонгозо добре відоме шанувальникам образотворчого мистецтва, адже його картини виставлялися на районних, обласних та республіканських виставках. Картини митця експонувалися в Ужгороді, Києві, Москві, у багатьох містах Угорщини, Австрії. Його твори зберігаються у приватних колекціях Угорщини, Канади, Австрії, Німеччини, Італії, США.

Народився Микола Горонгозо 16 грудня 1937 року в с. Шаланки Виноградівського району в сім’ї землероба. В рідному селі закінчив середню школу. З дитинства проявляв любов до природи, інтерес до життя і побуту сільських людей, здібності до мистецтва. Серйозно займатися творчістю почав після служби в армії. Першим наставником Миколи Горонгозо був педагог і художник Степан Кутлан з Фанчикова. З 1960 по 1966 – навчався в Московському Народному університеті мистецтв ім. Н. Крупської. Творчість молодого художника формувалася під впливом таких визнаних закарпатських майстрів живопису як Габор Глюк, Йожеф Бокшай, Антал Кашшаї, Андраш Коцка, Золтан Шолтес, Шандор Петкі, Анна Горват. Вперше свої творчі роботи представив у 1961 році. Потім постійно брав участь у різних виставках. Персональні виставки – у м. Виноградів (1967), Ужгороді (1971).
У 1963 році художник отримав почесне звання лауреата Всесоюзного фестивалю художньої творчості за картину «Хустський бетонний завод». З 1974 – член Закарпатського об’єднання майстрів народної творчості та самодіяльних художників.
У 1986 році представляє свої картини на персональній виставці у м. Усод (Угорщина). Це відкриває йому нові можливості для знайомства з відомими угорськими художниками.
Починаючи з 1987 року Микола Горонгозо, разом із такими відомими художниками як професор Освальд Коллрейдер, Єва Мазукко, Егідус Галоб (Австрія), Маттео Массагранде (Італія), Чуто Дьердь (Бейкеш), Бажо Янош, Саппанош Іштван (Кечкемет), Шереш Янош (Сегед), Кіш Ерне (Гойовш), Санто Андраш, Гал Емеше (Румунія), Мояк Петер і Мояк Аранка (Югославія), щоліта працює у Міжнародному творчому таборі в с. Гойовш (Угорщина).
У 1983 р. Микола Горонгозо став лауреатом Всесоюзного фестивалю самодіяльної народної творчості, що проходив у Москві, у 1987 нагороджений медаллю лауреата Другого Всесоюзного фестивалю народної творчості у Москві.
Його ім’я внесено до «Енциклопедії угорських художників і графіків», «Енциклопедії сучасного угорського мистецтва», «Енциклопедії сучасної України». З нагоди проведення у 2003 р. Року культури в Україні Горонгозо нагороджений грамотою Міністерства культури і мистецтв України.
У 2004 р. відзначений пам’ятною медаллю з нагоди Дня Угорської культури, член Товариства художників м. Солнок (Угорщина), отримав звання – заслужений художник України та заслужений майстер народної творчості України. З 2010 – почесний член Національної спілки художників України.
У січні 2007 р. у костелі францисканців у м. Виноградові пройшла 54 персональна виставка митця.
Микола Горонгозо першим отримав засновану у 2008 році на Закарпатті мистецьку премію імені Шімона Голлоші за вагомий особистий вклад у розвиток мистецтва у Карпатському басейні.
Помер відомий закарпатський художника Микола Горонгозо 4 травня 2014 року.

Детальніше про відомого художника читайте на сторінках періодики:


Горват В. Міклош Горонгозо відкрив у Виноградові персональну виставку // Новини Закарпаття – 16 січн. – 2013. -
Горонгозо М. «І далі хочу бути активним художником»: [Інтерв'ю з худож./ Розмовляла Е.Любка] // Новини Виноградівщини.-1997.-17 грудня.
Горонгозо М. «Мій край, моя Вітчизна»: Кат. ювіл. вист. творів.- Виноградів, 1997. - 13с.
Григора Є. Виставка картин шаланківського художника у Фегердьормоті: [М. Горонгозо] // Новини Виноградівщини,- 1998.- 27 жовтня.
Григора Є. Виставка картин шаланківського художника у м. Нірбаторі // Новини Виноградівщини.- 2003.- 22 квітня.
Гудак, Е. Микола Горонгозо – заслужений художник України [Текст] / Е. Гудак // Новини Виноградівщини. – 2015. – 25 квітня. – С. 6.
Гудак, Е. Міклош Горонгозо – співець Шаланецької гори [Текст] / Е. Гудак // Новини Виноградівщини. – 2016. – 30 квітня. – С. 6.
Гудак, Е. Пам’яті друга [Текст] / Е. Гудак // Новини Виноградівщини. – 2014. – 7 червня.
Данчук, В. Багатство барв палітри художника [Текст]: [М. М. Горонгозов]/В. Данчук // Прапор комунізму. – 1976. – 2 березня.
Данчук, В. Сонячна палітра художника [Текст]: [М. М. Горонгозов]/ В. Данчук // Прапор комунізму. – 1982. – 30 жовтня.
Кобаль Н. Міклош Горонгозо малює різдвяні сюжети [Текст]: /Н. Кобаль // Новини Виноградівщини. – 2013. – 2 листопада.
Любка, Е. Його творче кредо – служити людям рідної землі [Текст]:про художника М. Горонгозов /Е. Любка // Новини Виноградівщини. – 2003. – 23 грудня.
Міговк, Г. 75-річний ювілей Міклош Горонгозо відзначив персональною виставкою[Текст] /Ганна Міговк // Новини Виноградівщини. – 2012. – 22 грудня.
Сенинець, О. Полотна, написані серцем [Текст] / О.Сенинець // Новини Закарпаття. - 1996. - 30 липня. - С.6
Станко, М. Щедра палітра митця [Текст] / М.Станко // Новини Виноградівщини.- 2007.- 30 січня.- С.2
Уральський, Л. В. Горонгозо Микола Михайлович [Текст] / Л. В. Уральський // Енциклопедія сучасної України. Т. 6: Го – Гю [Текст] / Ін-т енцикл. дослідж. НАН України; ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.]. – К. : [б. в.], 2006. – 710 с.: іл.

Джерело: https://vlibrarymk.blogspot.com/2017/12/blog-post_15.html

Іван Токач

Народився у Виноградові 11 грудня 1956-го. Як здібний до малювання школяр був відібраний у студію «Чарівний пензлик». Діяла вона при міському будинку піонерів, а керувала нею в той час Євдокія Пацкан. В шкільні роки брав участь в обласних юнацьких художніх таборах. З малюнками виставлявся на виставках дитячих робіт у рідному місті. Заочно успішно закінчив Московський народний університет мистецтв. Працював токарем в інструментальному цеху заводу «Електрон». Звідси був призваний на військову службу в протиповітряну оборону, яку проходив у Красноярському краї в місті Боготол. Його художній хист підмітило командування і запропонувало йому розмальовувати плакати, транспаранти, наглядну агітацію. Після повернення з армії 27 років проробив токарем в інструментальному цеху Виноградівського заводу пластмасових виробів. Попрацював і художником-оформлювачем ДРСУ та в Сільгоспхімії. Одружений. Батько чотирьох дітей; сина Степана та трьох доньок - Валентини, Наталії і Вікторії.

Як художник брав участь у багатьох різноманітних виставках, пленерах закарпатських художників. Його улюблений жанр – пейзаж та натюрморт. Понад 500 його робіт поповнили приватні колекції любителів живопису в Угорщині, Словакії та Голландії.

Привертають увагу його живописні полотна «Тиса біля Сасова», «Дуби над Тисою», «Тиса у весняний період», «Літо на Тисі», «Грає осінніми барвами Тиса». Цікаво ним написані картини «Потічок у лісі» (пронизаний сонцем затон), «Тихе озеро» (загадкові тіні дерев на воді), «Зима» (обледенілі кам’яні валуни і виступи берегів та водоспад, краї якого сковані льодяною кіркою)…

Олександр Маринич

Народився 13 вересня 1953-го у Виноградові. У 1976-му закінчив фізичний факультет Ужгородського державного університету. Через чотири роки – факультет міжнародних відносин. У 1985-му – факультет живопису та графіки Московського університету мистецтв. Своїм першим наставником і вчителем малювання вважає дідуся, відомого в Угорщині художника Яноша Торняй. Цікаво складалася його доля: чотири роки пропрацював на ЗПО Торгреклама в місті Ужгороді. Потім очолив СКТБ Виноградівського керамзаводу, на якому пропрацював дев’ять років, до його закриття у 1991-му. Художниками Виноградівщини був обраний заступником районного громадського об’єднання «Мистецька Угоча». Свій талант живописця сповна використав як ілюстратора обласних газет «Карпаті Ігоз Со» та «Карпатолйо», серії ілюстрацій літературних збірок угорських письменників та поетів. Брав участь у вітчизняних та міжнародних пленерах, виставлявся і організовував персональні виставки у різні роки в Ужгороді, Берегові, Виноградові. Його картини поповнили приватні колекції любителів живопису в Угорщині, Словакії, Чехії, Австрії, Ізраїлю, США, Канаді, Швеції, Австралії та ін.
Увагу привертають його рукописні твори «Ностальгія» (метелик заблукав у суцвітті лугових трав), «Проходження» (родове дерево, на якім відображений людський шлях - юність, зрілість, старість), «Минуле переслідує» (древній замок, рицар-охоронець, мудрий мандрівник, маг і чаклун, що споглядає плин віків на скалистих виступах, над яким височіє замок і смерть, яка тримає в руці піщаний годинник, що кожному відмірює його час перебування на землі). Цікаві його роботи «Вавілонська вежа», «Парламент, який вершить людські долі», «Клятва» (вінчання двох молодих, які стоять на руїнах замку, а за ними уважно споглядають постаті попередників роду, що вже зійшли з лиця землі). Вдало ним написані картини «Зимній пейзаж» (снігом припорошені людські оселі і навколишні гори), «Зачарований ліс» (де кожне дерево живе своїм життям), «Старий селянин», який на фірі запряжений буйволами везе з поля вирощений урожай, «Морішко нийні» (старша жінка з дійницею в руках поспішає подоїти корову, аби парним молоком напоїти своїх внуків). Дуже оригінальний зміст закладений у картину «Світ роботів» (вчені розробляють штучний інтелект, як єдине намагання замінити людський розум і руки і сягнути та збагнути таємниці Всесвіту, які ще земна людина не пізнала).