6 жовтня

 В Угорщині вшановують пам’ять Героїв, які віддали життя за Незалежність країни

175 років тому, 6 жовтня 1849 року, тринадцять офіцерів Визвольної війни 1848-49 років були страчені в Араді, на території сучасної Румунії. У 2001 році уряд оголосив 6 жовтня національним днем жалоби, нагадує hungarytoday.hu

Наказ про страту 13 генералів віддав австрійський генерал Юліус Якоб фон Гайнау після поразки Угорської революції та Війни за незалежність 1848-1849 років. Генерали, які були діючими чи відставними імперськими офіцерами на початку війни за незалежність, були схоплені та страчені австрійською армією, щоб зробити їх прикладом і гарантувати, що Угорщина більше ніколи не повстане проти імперії Габсбургів.

Мученики Арада були страчені на світанку 6 жовтня 1849 року, в першу річницю Віденського жовтневого повстання та вбивства імперського військового міністра Теодора Байє з Латура. Хоча кількість офіцерів, страчених в Араді, становила шістнадцять, національна пам’ять пам’ятає переважно тринадцять офіцерів, страчених того дня:

Арістід Дессевфі, Ерне Кісс, Йожеф Швайдель, Ерне Пьолтенберг, Ігнац Торьок, Дьєрдь Ланер, Карой Кнезіч, Йожеф Надьяндор, Карой Лейнінген-Вестербург, Лайош Ауліх, Янош Дам’янич, Карой Вечей та полковник Вільмош Лаз ár та смерть прем’єр-міністра Лайоша Батьяні стала символом поразки революції та визвольної війни. Лайоша Батьяні, якого також засудили до смертної кари, не могли повісити через рани, отримані після невдалої спроби самогубства. Його смертний вирок було виконано через розстріл. Угорського прем’єр-міністра, ослабленого великою крововтратою, супроводжували двоє чоловіків. Перед розстрільною командою він став на одне коліно і вигукував «Хай живе Вітчизна! Вперед, мисливці!»

Багатьох інших високопоставлених офіцерів спіткала подібна доля мучеників Араду, ще сотні офіцерів були засуджені до смертної кари, але більшість вироків було замінено на 20 років ув’язнення як помилування.

Проте боротьба за волю не була марною: дореволюційні умови не відновилися, і, незважаючи на занепад, ідея свободи й незалежності не тільки жила в народі, а й міцніла. Країна встала на шлях громадянського прогресу, хоч і ціною величезних кровних жертв і позбавлення національного самовизначення.

До 1867 року вшанування пам’яті Арадських мучеників могло відбуватися лише таємно, але після Австро-Угорського компромісу 6 жовтня стало національним днем жалоби. Після Першої світової війни значення пам’ятного дня зросло. У комуністичний період він не був заборонений, але й не був державним святом. У школах і газетах вшановували пам’ять загиблих, а центр пам’яті перемістився на австрійський терор і співчуття російсько-козацьким військам-інтервентам.