І було це не в Києві і не у Львові…
Ось як про це пише в мемуарах письменник Василь Ґренджа-Донський:«Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячі возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячі синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть. Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т. д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборності, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.
Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів, і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Три години тривав похід вулицями нашої столиці, і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі».
Виявляється, саме тут на той час найбільше збереглося України. Ну де ще можна було народитися, як не в Хусті. Та ще в родині містечкового філософа, який в останній клясі гімназії дістав 25 років таборів ГУЛАГу. А хтось хоче, щоб це зникло з наших вулиць і вивітрилося з наших душ...
"Збирання попелинок".П ублікація: Мирослав Дочинець,2 2 січня 2020 р.
Відео https://www.facebook.com/reel/1302945150250017?s=yWDuG2&fs=
Мало відомі факти http://www.mukachevo.net/ua/news/view/4882444
Немає коментарів:
Дописати коментар