Іва́н Фе́дорович Драч (нар. 17 жовтня 1936, Теліжинці Тетіївського району Київської області) — український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч. Член КПРС (1959—1990). Перший голова Народного Руху України (1989). Герой України (2006).
- Драч Іван Повні тексти творів https://www.ukrlib.com.ua/books/author.php?id=57
- Іван Драч. Чорнобильська Мадонна (Поема) https://www.youtube.com/watch?v=7TtdNmSzAT0
- Цікаві факти про Івана Драча https://dovidka.biz.ua/ivan-drach-tsikavi-fakti
- Презентація "І. Драч. Цікаві факти" https://vseosvita.ua/library/prezentacia-i-drac-cikavi-fakti-335482.html
- До вивчення "Балади про соняшник" Івана Драча. Просто завантажуйте та користуйтеся. https://app.classkick.com/#/public/assignments/AYazEDT2QWqRRTRMJq4unQ
Патріот - це робоча бджола. Це людина, яка постійно працює, постійно вишукує якісь можливості для того, щоб жила, була твоя держава, і я не лінуюся нагадувати слова Бертольда Брехта, який каже, що правди на білому світі рівно стільки, скільки кожен винесе її на своєму горбі. Тобто це індивідуальна справа, це справа щастя, і справа свободи, справа людської долі; це те, що кожен з нас повинен робити сам, безперечно. Віра людини в самого себе, і це найголовніше, що нас має врятувати. Завжди, коли є любов до чогось, до когось, до таких речей, які кличуть тебе емоційно, наснажують тебе, то ти перевертаєш гори, і робиш цю велику справу, і ти стаєш цікавим - не тільки для себе, а для цілого світу.
Іван Драч — помітна постать на зоряному небосхилі видатних діячів України. За три десятиріччя літературної діяльності він видав кільканадцять збірок поезій, перекладів, кіноповістей, літературно-критичних розвідок. Його твори виходили в перекладах багатьма мовами світу.
Один з улюблених жанрів Івана Драча — балада, де широко розкривається поєднання епічності з властивими поетові драматизмом і ліричністю. Серед відомих балад Івана Драча виділяється «Балада про соняшник».
У «Баладі про соняшник» немає традиційних ознак балади: сюжет явно позбавлений легендарно-історичного або героїчного наповнення. З іншого боку, ми бачимо в сюжетній лінії твору незвичайні, майже казкові події: соняшник, який чомусь має руки й ноги, стріляє горобців з рогатки, купається в річці й вилазить на грушу, зустрічає сонце у червоній сорочці, що їде «на велосипеді, обминаючи хмари у небі...». Соняшник глибоко вражений видовищем і просить покатати його.
На перший погляд, це просто казка. Але останні рядки показують, що балада має прихований зміст:
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Зазирнувши «вглиб рядків», розуміємо нарешті: соняшник — уособлення поета, а сонце, що так вабить його, — поезія. Незвичайність такого розуміння Поезії і Поета є очевидною, але саме таке порівняння і є найбільш вдалим, адже соняшник — рослина, орієнтована на світло сонця, рослина, що й формою нагадує його. І як соняшник не може існувати без сонця, так і поет не уявляє свого існування без поезії, змушений покликом серця завжди сповідувати її закони.
Невипадковим є й вибір автором балади саме образу соняшника, який вважається невід’ємною складовою частиною національної символіки України. Цим Іван Драч підкреслює, що у творі йдеться саме про українських поетів, для яких поезія — спосіб вираження українського світовідчуття. До таких поетів належить і сам автор «Балади про соняшник».
«Люблю повертати людину очима до сонця. Спочатку поболюють очі, зате як поліпшується зір! Світ стає дорожчим, ріднішим, відчутнішим. Люблю повертати очима До сонця мистецтва. На небі життя побачив його зразу, почав розуміти тільки недавно», — пише Іван Драч.
Цей поет був найбільшим революціонером слова з-посеред шістдесятників, як його називали, «вічний єретик», поет, який шукав нових масштабів художнього мислення. Будучи сином двадцятого століття, в якому людина подолала космічний простір, але, можливо, втратила відчуття органічності свого буття, свого єднання з природою, втратила насолоду від свіжоспеченого хліба, від зробленої праці, від любові до людей, Драч повертає своєму читачеві красу життя в усій його багатобарвності.
Поет естетизує слово, насолоджуючись його звучанням, красою його внутрішньої структури. В українській поезії він є продовжувачем традицій Михайла Коцюбинського, Павла Тичини. Творчість його опромінена енергетичною активністю «повстанців сонця» — протуберанців серця. Сонце стає його символом, сонце і серце стоять поряд, виступають контекстуальними синонімами в поетиці І. Драча:
Та не в дивацтві суть — а в здивуванні,
У вмінні всюди диво світу світлом
Осяяти: потужним світлом серця.
Поезія Драча — це насамперед поезія запитань, а не відповідей, поезія поставлених проблем, спроба докричатися до зір, достукатися до людини. Він шукає виходу, здається, знаходить, сумнівається і знову шукає. Він фіксує живе життя в кожному своєму слові.
«Балада про соняшник» — справді незвичайний твір, якому притаманні елементи баладної фантастики, зокрема олюднення сонця й соняшника, приземлення їх, особливий ліричний драматизм, коли соняшник переживає справжнє потрясіння. Та основний зміст твору, справжня його мистецька сила сформульована в останніх рядках, надаючи твору характеру притчевості. Це справді притча про красу і силу поезії:
Поезіє, сонце моє оранжеве!
Щомиті якийсь хлопчисько Відкриває тебе для себе,
Щоб стати навіки соняшником.
Отже, сонце і соняшник нероздільні, тому що людина, яка відкрила для себе поезію, вже ніколи не втратить відчуття зачудованості нею, красою поетичного вислову, поетичної метафори, як не втратить вона і вміння «сонячно* відчувати красу життя.
Павло Тичина дав таку оцінку твору: «Цей твір цікавий... По-перше, тема обдарованості й таланту подана цілком по-новому... По-друге: розв’язання теми цілком своє, а не традиційне... По-третє: колір сонця у поета оранжевий, тобто жовтогарячий. Це, як мені здається, цілком відповідає характерові творчого сприймання світла українським народом...»
Сонце у Івана Драча їде не на колісниці, а на велосипеді. Таким чином поет ніби віддає данину сучасності та, з другого боку, робить світило буденним у свої величі, доступним для кожного, навіть звичайного соняшника.
«Баладу про соняшник» І. Драч прокоментував так: «Це з тих віршів-таємниць, про які не знаєш, як вони народжуються, але коли вони вже в сповиточку лежать на білому папері, тоді їм і сам дивуєшся і тоді знову віриш, що ти щось можеш».
З подиву від величності і чарівності світу зростає мистецький талант, він може сягати зір, але закорінений у рідну землю — такий зміст цієї балади-притчі.
Цікавою для всіх нас є «Дума про вчителя»:
Нема жахливішої роботи, ніж учительська,
Нема виснажливішої роботи від учительської.
Де нерви паляться, мов хмиз сухий,
Де серце рветься в шепоті і чаді.
Але нема щасливішої долі,
Коли Людина з Твоїх рук, Учителю,
Іде у світ – на краплю світ людніє.
Осмиліть творчість цього поета, тому що Іван Драч —непересічна постать не тільки в українській, але й у світовій літературі.
Немає коментарів:
Дописати коментар