Василь Стефаник

14 травня в Україні й світі вшановують річницю від дня народження українського письменника Василя Стефаника. 

• Василь Стефаник. «Камінний хрест». Українська література 10 клас https://www.youtube.com/watch?v=w2m6te-iHuk 
• Камінний хрест (Аудіокнига) https://www.youtube.com/watch?v=C7O-5aNMdrA
• Новина Аудіокнига повністю https://www.ukrlib.com.ua/audio/book.php?bookid=755
• Гра-вікторина https://pnu.edu.ua/wp-content/uploads/2021/04/%D0%93%D1%80%D0%B0-%D0%B2%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0-2021-1.pdf 
• літературна вікторина «Білий кінь лицарства» https://publ-library11.blogspot.com/2021/05/blog-post_13.html 
• Життєвий та творчий шлях, біографічні статті https://www.ukrlib.com.ua/bio/author.php?id=11

З Інтернет-мережі:
"Це був красивий мужчина. Очі жваві. Голос міцний, десь із самісінької глибини грудей. Розмовляв з усміхами та жартами.
Терпіти не міг телефонів. І не любив міста. Як приїжджав до Львова, то намагався якнайскоріше з нього втекти.
Бо його, по-перше, обтяжували обов’язки ходити в банк і до лікаря. Той лікар обов’язково запитає: «І чому ви не шануєте свого здоров’я, пане Василю?» А він, визнавши правдивість цих слів, відповість: «Лікарі пишуть такі рецепти, що читати їх ще тяжче, ніж твори песимістів». По-друге, вважав себе «твердим мужиком». «Не люблю я цього вашого панського міста. Я – мужик. Не вмію по ньому ходити і не вмію його слухати. Приїду, гадаю: побуду бодай тиждень, щоб подивитись, як ви тут мучитесь чи дармуєте відпочинку… Та де! Довго тут не витримаєш».
Стефаник ненавидів бездумне красномовство, ювілеї називав театральними комедіями і часто сповнювався скепсисом до себе, коли його називали письменником. Згадував: «Коли Франко похвалив мій талан, я попросту перелякався».
Хтось говорить, що писав Стефаник, мов скульптор. Але сам митець якось зауважив, що твори його, мов музика Бетховена, – так натягнуто струни, що вони ось-ось можуть обірватися.
«Я не пишу, а роблю пігулки, а проковтнути десять пігулок відразу не можна. Отже, хто прочитає одним духом мою збірку – кривиться…».
Про творчі задуми розповідати не любив. Писав мало. Але як писав! За кожною новелою – неймовірні час і зусилля. Хапався за перо, коли напевно знав, чого хоче; коли змісти та емоції мав вилити на папір, щоб «полегшало». Технічно для письма йому потрібно були дві речі: усамітнення (приятелі знали, якщо Василь почав писати, то турбувати його небезпечно) та найкращий і дорогий папір (деякі продавці вважали його за художника, так ретельно підбирав). 500 аркушів для однієї новели на десять сторінок! Але він мав бачити кожне слово. Зайве слово, закреслення, безлад фрази, не те перше речення, не втрапив у тон – і папірець летить до кошика, а письменник починає усе з чистого аркуша.
Але ті зусилля, муки, експресія не були даремними. Ті натягнуті струни Василя Стефаника резонують в нас. І ми чуємо голос оголеної людської душі." © Ірина Побідаш